суботу, 31 жовтня 2015 р.

Історія гітари

Найперші згадки про струнні інструменти з резонуючим корпусом і грифом, які є праобразами сучасної гітари, датуються 3 тис. років до нашої ери. Зображення кіннора (шумеро-вавілонський струнний інструмент, згадується в біблейських оповідях) найдені на глиняних барельєфах під час археологічних розкопок в Месопотамії. На єгипетських пам’ятниках тисячолітньої давності також зустрічаються зображення музичного інструменту – набли, зовнішній вигляд якої нагадує гітару. Як свідчать ієрогліфічні написи, набла – символ добра.
Подібні музичні інструменти також були і у арабів, але як можна судити із певних дискусій істориків, прямими предками гітари ці інструменти не є.
За найбільш поширеною версією, струнні інструменти були занесені в Європу греками або римлянами, внаслідок активних торгових відносин з іншими народами. Цими ж греками ж греками був винайдений інструмент - кіфара. Та все ж попри усю співзвучність назв, кіфара не є гітара.
Еволюція музичних інструментів продовжувалася, і тут ви скажете лютня. І да, і ні; лютня – середньовічний інструмент, що мав округлену спинку деки і лише 4 струни. Щоб отримати з цього інструменту гітару, корпус потрібно збільшити і деформувати, додати кілька ладів та струн.
І тут у 15 столітті в Іспанії з’являється новий струнний інструмент – віуела.
Яка стала батьком або ж матір’ю (тут вже вирішуйте самі) гітари. 
Сто років після цього, в 16 столітті, комусь в голову прийшла ідея поєднання двох інструментів. Новий  музичний інструмент мав деку більше ніж у віуели, але менший ніж у лютні, гриф подібний як у віуели. Потім протягом довгого часу даний інструмент з’являвся з різними модифікаціями. Внаслідок яких у 18 столітті чи то у Франції, чи то в Іспанії розпочала своє життя знайома нам гітара. Яка до середини 19 століття закінчила свої метаморфози, і остаточно сформувалася в такий прекрасний інструмент, ставши такою, якою ми її знаємо зараз.

суботу, 24 жовтня 2015 р.

Струни

Про те якою має бути гітара, про її різновиди, історію й виготовлення згадується дуже часто, але так само часто незаслужено залишається у тіні основний її елемент, який вдихає у неї життя - це струна. І саме про струни далі йтиме мова.
Взагалі-то, стороною може бути будь нитка або дріт, якщо вона не рветься і не витягується від впливу музиканта який грає. Колись, коли ще не було ні гітар, ні скрипок, наші далекі предки грали на жильних (зроблених з кишок тварин) і шовкових струнах, що не мали обмотки. Жильні струни дожили до наших днів, але в силу ряду причин зараз використовуються лишень на арфах і іноді зустрічаються на скрипках (в основному при виконанні автентичної музики). Лише в XIX столітті на жильних струнах з'являється металева (мідь, срібло) обмотка, що дозволяє поліпшувати тембр басових струн, одночасно знижуючи їх натяг, що полегшило життя виконавця та збагатило тембр його інструменту. Тоді ж, з появою рояля, з'являються перші досліди виробництва струн на сталевій основі, які пізніше почали використовуватись і для інших інструментів. Індустріальний прорив у XX столітті надзвичайно розширив гамму видів струн, додавши до вже існуючих багато нових: синтетичні, на сталевому тросі, багатошарові, з профільною обмоткою (не круглою, а плоскою або напівкруглою і т.д.), біметалічні (сполучають в собі два і більше матеріали ), комбіновані та інші

Струни можна поділити відносно матеріалу виготовлення.

Жильні струни вже згадувані вище, в принципі на ладовому інструменті довго не тримаються, тому майже вийшли з ужитку.

Металеві струни. Звучать дзвінко, чітко, але менш насичено, ніж нейлонові струни.
Металеві струни можна ставити тільки на гітари, які призначені для цього типу струн, бо надто сильний натяг створюваний струнами може пошкодити інструмент. Металеві (г
ітарні) струни розрізняються по товщині. Про товщину струн для гітари говорить номер комплекту, наприклад, якщо номер набору струн 9, значить, товщина першої струни рівна 0,009 дюйма, якщо 10, то перша струна рівна 0,010 дюйма. 9 вважається найтоншим набором струн, їх ще називають super - light. Чим тонше струни, тим їх легше затискати, тому що вони мають менший натяг.
Товсті гітарні струни (№13 або hard) мають більшу натяг, і відповідно більш гучний звук, але менш глибокий за забарвленням тембр.
 

Нейлонові струни. Три перші струни, які входять в набір нейлонових струн, являють собою калібровану волосінь, що складається з полімерів на основі нейлону. Три басові струни складаються з ниткового нейлону (безліч синтетичних ниток), на який намотана обмотка (обплетення струни). Про те яке буває обплетення написано нижче.
 
Карбонові струни. Від нейлонових струн для гітари, вони відрізняються більшою міцністю. Карбонові струни для гітари тонше нейлонових струн, тому вони мають більш яскраве і виразне звучання. Найчастіше, в наборах карбонових струн, карбоновими є тільки перші три струни, тому що звучання басових карбонових і басових нейлонових струн приблизно однакове.

Струни також можна поділити на ті, що з обплетенням, та ті що без нього.

Якщо взяти для прикладу нейлонові струни для класичної гітари, то три перші струни будуть без обплетення - це калібрована нейлонова волосінь, а три басові зроблені на поліфіламентній (складається з великого числа ниток) крученій синтетичній основі.

Струни з круглим обплетенням
Струни з круглим обплетенням - це самі прості та дешеві у виготовленні гітарні струни. Обплетення являє собою круглий в поперечному перерізі  дріт. намотаний по спіралі на круглий сердечник.


Так як кругла обмотка в поздовжньому перетині струни утворює рельєф, своєрідні горбки, то при переміщенні пальців уздовж струни буде чути характерний скрип, при грі на гітарі цей скрип допускається, деякі навіть використовують скрип в таких прийомах гри як медіаторний слайд, пальцевий слайд, тощо. Але він все одно не бажаний.


Також, шорстка поверхня струни, швидше зношує ладові порожки і гриф гітари.

Струни з плоским обплетенням
Обплетення таких струн теж намотується на круглий сердечник, але сам обмотуючий дріт має в поперечному перерізі квадрат з округленими кутами.
При такій конструкції струни для гітари позбавляються того самого рельєфу (горбків), і при переміщенні пальців, скрип майже відсутній.
Ці гітарні струни набагато менше пошкоджують ладові порожки і гриф акустичної гітари.
Вони часто використовуються музикантами для звукозапису, так як майже відсутній характерний скрип при переміщенні пальців. Але деякі гітаристи відзначають, що струни для гітари з плоским обплетенням менш виразні.
Ці струни мають більш складну технологію виробництва, тому їх вартість перевищує вартість аналогічних (з круглим обплетенням).

Струни з напівкруглим обплетенням
Такий тип обплетення також називається, полірованим або пресованим обплетенням. Це гібрид двох попередніх обплетень. Струни з напівкруглим обплетенням мають звукові якості круглого і відсутність скрипу як у плоского.
Вся справа в тому, що на круглий сердечник намотується круглий дріт, а потім поверхня гітарної струни полірується і пресується, поки не досягне майже плоского стану.
Слід зауважити, що в процесі полірування знімається майже половина маси дроту, тому для компенсації, виробники повинні використовувати для обмотки дріт більшого діаметру. У свою чергу, товстіший дріт робить тон скрипу від пальців нижчим. Залежно від обробки звуку, це може бути як добре (скрип стає менш вираженим та маскується музикою), так і погано (бо високочастотний скрип легше виявити та відфільтрувати при записі). Останнє має значення в тих випадках, коли скрип небажаний,  хоча, він і є невід'ємною частиною звучання гітари. 

Струни з гексагональним обплетенням
Така струна являє собою шестигранний сердечник на який намотане обплетення, найчастіше за все кругле, у результаті в поперечному перерізі струни виходить шестикутник.
Перевагою таких струн для гітари є їх звучання, яке досягається за рахунок більш щільного прилягання обплетення до сердечника. Такі струни для гітари не будуть
вислизати з-під пальців.

Недоліком струн з гексагональним обплетенням є те, що вони більше всіх псують гриф і ладові порожки гітари, та менш зручні для пальців за рахунок своїх гострих ребер -  красиве звучання потребує жертв. Такі струни найчастіше ставлять на бас гітари.

І щоб у вас було уявлення про те як виглядає сам процес виготовлення струн можете переглянути відео.

суботу, 3 жовтня 2015 р.

Історія електрогітари



Електрогітара - це дивовижний музичний інструмент. І щоб постати перед нами у всій своїй красі вона пройшла, можливо, не такий довгий як у акустичної гітари шлях, але не менш насичений подій і трансформацій які перетворили її в знайомий нам інструмент. Унікальний за формою та звучанням.
Все почалось приблизно у 1920-х і 1930-х роках, коли численні американські джазові і блюзові бенди використовували акустичну гітару, проте через її відносно низку гучність у порівнянні з іншими музичними інструментами, вона, зазвичай, використовувалась лише як ритм-інструмент. Та й у цій ролі її було ледве-ледве чутно, незважаючи на те, що з кінця XIX століття було зроблено чимало зусиль для підвищення гучності цього інструменту, зокрема - зміни форми резонаторного ящика і винахід сталевих струн.
Так чи інакше, гітара почала здавати свої позиції банджо - за яскравіший звук. Перші відомі експерименти з посиленням гітарного звуку за допомогою електрики, відносяться до 1923 року - коли інженер і винахідник Ллойд Лоер (Lloyd Loar) винайшов електростатичний звукознімач, що фіксував коливання резонаторного ящика струнних інструментів. Проте, на ринку його винахід провалився.
Ллой Лоер
 Ллойд Лоер народився в 1886 році в крихітному фермерському містечку Кроспі штату Іллінойс. Його батько був новатором в області фармацевтики і одночасно талановитим музикантом
 Ллойд працював інженером на легендарній фірмі Gibson, і однією з його заслуг є дизайн і розробка мандолін. Ймовірно Ллойд Лор був одним з перших людей, що створили електрогітару в знайомому нам "іспанському" стилі. У 1933 році він організував фірму Vivi-Tone як незалежне відділення компанії Gibson. Vivi-Tone займалася виробництвом однієї єдиної речі: електрогітари в "іспанському" стилі. Через рік Vivi-Tone закрилася, але її основне ядро знову перемістилося в компанію Gibson. Електрична гітара в "іспанському" стилі була майбутнім гітари, і досвід Vivi-Tone продовжував підштовхувати компанію Gibson до створення електрогітари, що влаштувала справжню революцію і дуже сильно вплинула на усю історію цього інструменту( модель ES-150 ).
Паралельно Ллойду Лоеру  в 1925 році Джордж Бішамп (George Beauchamp) експериментував з використанням голок від фонографа на електрогітарі з однією струною і розраховував, що розроблений пристрій може "знімати" вібрації з кожної окремої струни, і перетворювати ці вібрації в еквівалент електричних коливань. Потім їх можна було б посилити одним з лампових підсилювачів, які широко застосовувалися в радіотехніці того часу. Після декількох місяців проб і помилок, Бішамп спільно з Полом Бартом (Paul Barth) розробили діючий звукознімач з двох підковоподібних магнітів і шести магнітоводів. Кожна струна проходила над окремим магнитоводом, коливаючись в індивідуальному магнітному полі. Тобто принцип, що лежить в основі електромоторів, генераторів, голок фонографа і акустичних динаміків, вони перенесли та пристосували для гітари.
Переконавшись в роботі пристрою, Бішамп зв'язався з Гарі Уотсоном (Harry Watson), керівником заводу National String Instrument Company і висококваліфікованим майстром. Він, за допомогою ручних інструментів всього за декілька годин, на кухонному столі Бішампа, вирізав гриф і корпус першої у світі електрогітари. Їх інструмент, коли він з'явився, одразу ж обізвали "сковорідкою" - і не просто так: по-перше, корпус був суцільнометалевий. По-друге, за своєю формою інструмент, ну просто до неймовірного, нагадував сковорідку з непропорційно довгою "ручкою" - грифом..
Готовий прототип Бішамп представив Адольфу Рікенбакеру (Adolph Rickenbacher). Рікенбакер, що є родичем героя першої світової війни, пілота-аса Еді Рікенбакера (Eddie Rickenbacker), володів виробничою компанією, що займається випуском металевих корпусів, для резонаторів. Використовуючи вплив Рікенбакера і його фінансову підтримку, вони заснували компанію, назвавши її "Instruments Rickenbackers". Компанія негайно почала виробництво "сковорідок" які дуже швидко набули популярності і направили компанію Рікенбакера на славний шлях першого в історії виробника електрогітар.
Лес Пол
До еволюції електрогітари свій вклад вніс і Лес Пол (Les Paul). Він робив гітару яка не мала проблем з підсиленням побічних вібрацій резонуючого корпусу які могли потрапляти у вихідний сигнал і посилюватися (анологією може бути коли мікрофон підносять до динаміку і лунає моторошний свист). У результаті була отримана дуже непогана гітара, без ефекту зворотного зв'язку і небажаних обертонів. Подейкують, що перший прототип він сконструював із сосни. І у 1946 році Лес Пол представив свою нову гітару компанії Gibson. Керівництво Gibson новий інструмент сприйняло прохолодно, переконане в тому, що покупці її не приймуть. Всі попередні спроби представити публіці гітару без резонуючого корпусу були безуспішні.
І тут на тренах історії з’являється Лео Фендер (Leo Fender), який був переконаний, що майбутнє ринку електрогітар саме за гітарами, що мають суцільний корпус.
Каліфорнійський винахідник, Лео Фендер володів власною радіо-майстернею, в якій створив один з перших прототипів гітари з суцільним корпусом з дуба, який в 1943 році здав в оренду музикантам в обмін на пропозиції щодо вдосконалення конструкції. 1949 став поворотним для історії електрогітар, коли Лео Фендер випустив продукт, що став однією з найуспішніших гітар із суцільним корпусом. Esquire, пізніше перейменований в Broadcaster, зрештою перетворився на Telecaster - мав усі переваги гітари Леса Пола, відсутність ефекту зворотного зв'язку, відсутність небажаних гармонік, довгий сустейн (тривалість звучання струни), але при цьому він знайшов трохи шанувальників серед джаз-гітаристів.
Побачивши успіх фендеровских гітар із суцільним корпусом, керівництво Gibson повторно повернулося до моделі запропонованої Лесом Полом, і в 1952 було прийнято рішення про створення гітари, що стала надалі індустріальним стандартом. Оскільки основним ідейним натхненником цієї моделі був Лес Пол, то новий інструмент був названий на його честь. Велика частина дизайну нового інструменту була запропонована новим президентом компанії Тедом МакКарті (Ted McCarty). У конструкції були використані датчики P-90, розроблені в 1946 році і мали теплий, м'який саунд. Ці оригінальні «Лес Поли» стали одними з найбільш продаваних моделей за всю історію гітари.

Гібсон Лес Пол 1954
Приблизно в 1961 році Тед Мак Карті представив нову ES-335, гітару з напів - резонуючим корпусом. Створену з метою об'єднання кращих якостей як порожнистого резонуючого, так і суцільного корпусу, вона швидко набрала популярність і стала використовуватися такими впливовими гітаристами, як BB King і Chuck Berry.
Гібсон ES-335 1964

Саме після цих подій електрогітара постає перед нами вже у всій своїй знайомій нам красі, та неймовірній різноманітності.